Курськ для Путіна нічого не значить: Чому РФ не поспішає захищати свої території
Останнім часом у російських та міжнародних медіа активно обговорюється питання, чому російська влада не надає належного опору наступу України на території Бєлгородської та Курської областей. Зокрема, виникає питання, чому Кремль не перекидає значних підкріплень з Донбасу та інших фронтів для захисту власних кордонів. На перший погляд, це суперечить логіці: чому російське керівництво, яке позиціонує себе як захисник “русского мира”, не вживає активних заходів для оборони своїх земель? Розглянемо ключові причини та перспективи цієї ситуації.
1. Стратегічні пріоритети та символізм Донбасу
Для російського керівництва Донбас має символічне значення, яке значно перевищує значення інших регіонів, навіть якщо йдеться про території, які юридично є частиною Росії. Донбас сприймається як “сакральна земля”, пов’язана з ідеологією “русского мира” та виправданням війни загалом. Втрата контролю над Донбасом була б серйозним ударом по політичній репутації Кремля і особисто Володимира Путіна.
Водночас регіони, такі як Бєлгородська та Курська області, не мають такого символічного значення. Незважаючи на їхню географічну близькість до України та загрозу з боку ЗСУ, Кремль воліє зосереджувати свої зусилля на утриманні Донбасу, вважаючи його ключем до збереження внутрішньої та зовнішньої легітимності.
2. Обмеженість ресурсів і проблеми логістики
Ще однією важливою причиною може бути обмеженість ресурсів. Російська армія від початку війни зіткнулася з дефіцитом як людських, так і матеріальних ресурсів. Постійні наступальні та оборонні операції на різних ділянках фронту, зокрема на Донбасі та в Запоріжжі, потребують колосальних витрат. Перекидання підкріплень із цих регіонів у Курську та Бєлгородську області може послабити позиції Росії на більш значущих напрямках.
Крім того, існують серйозні логістичні труднощі, пов’язані з переміщенням військ. Проблеми з координацією, забезпеченням і мобілізацією ускладнюють оперативне перекидання значних сил на нові напрями.
3. Політичний розрахунок і пропагандистські завдання
Для Кремля важливо не лише утримувати території, а й контролювати інформаційний простір. В умовах інформаційної війни поразки на другорядних напрямках, таких як Курська область, можуть бути “замилені” або мінімізовані в російських ЗМІ. Кремль намагається підтримувати певний образ “успіху” на фронті, акцентуючи увагу на обороні Донбасу та Запоріжжя.
Водночас внутрішні проблеми та конфлікти на територіях, які не відіграють ключову роль в інформаційному порядку денному, можна подати як тимчасові труднощі або взагалі проігнорувати в офіційній пропаганді. Це дозволяє зберегти імідж “стабільності” і контролю, особливо в очах основної частини населення, яке покладається на державні медіа.
4. Коли ситуація може змінитися?
Зміна ситуації можлива, якщо тиск на кордоні посилиться і втрати будуть значними, що створить ризики для політичної стабільності всередині країни. У такому разі Кремль може бути змушений переглянути свої пріоритети і почати перекидати додаткові сили в ці регіони. Однак такий сценарій також може спровокувати нові протестні настрої серед населення, якщо мобілізація і втрати будуть збільшуватися.
Ситуація також може змінитися, якщо в Кремлі усвідомлять, що втрата контролю над прикордонними регіонами може мати довгострокові наслідки для безпеки держави і посилити міжнародну ізоляцію. У такому разі доведеться шукати баланс між захистом “сакральних” територій Донбасу і безпосереднім захистом російських кордонів.
Пріоритети Кремля у веденні війни залишаються зосередженими на Донбасі та інших стратегічно важливих напрямах. Бєлгородська та Курська області, незважаючи на їхню територіальну приналежність до Росії, перебувають на периферії уваги російського керівництва. Проблеми логістики, обмежені ресурси та інформаційно-пропагандистські завдання змушують Кремль діяти в межах вузького кола пріоритетів, ігноруючи загрози на своїх кордонах. Зміни в цій стратегії можливі лише при значному загостренні ситуації або політичній кризі, що поки що малоймовірно.
